УЯВЛЕННЯ СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ ПРО ЗЕМЛЮ

УЯВЛЕННЯ СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ ПРО ЗЕМЛЮ

Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток.

Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.

Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу. Спостерігаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали спостереження за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.

Так уявляли собі Землю стародавні індійці

 Грецький філософ Фалес (6 ст. до н.е.) вважав Всесвіт рідкою масою, всередині якої міститься великий пузир, що має форму півкулі. Угнута поверхня цього пузиря – небо; а на нижній плоскій поверхні, подібно до корка, плаває плоска Земля. Неважко здогадатись, що основою уявлень Фалеса про Землю як про плаваючий острів був відомий йому факт, що Греція лежить на численних островах. Грек Анаксімандр (4 ст. до н.е.) вважав, що Земля має вигляд відрізка колони або циліндра, на одній з двох основ якого ми живемо.

Картина світу за уявленням древніх єгиптян: внизу - Земля, над нею - богиня неба; зліва і справа - корабель бога Сонця, який показує шлях Сонця по небу (зі сходу до заходу).

Середину Землі займає суша у вигляді великого круглого острова – „Ойкумени” (тобто населеної Землі). Її оточує океан. Всередині Ойкумени є морський басейн, що поділяє її на дві приблизно рівні частини: Європу і Азію. Греція є займає центр суші, а місто Дельфи стоїть у центрі Греції („пуп Землі”). Схід Сонця та інших світил на східній стороні неба, після того як вони зайшли за горизонт на заході, Анаксімандр пояснював рухом їх під Землею по колу. Небесне склепіння, яке ми бачимо, становить, таким чином, половину кулі; друга півкуля знаходиться під нашими ногами. Анаксімандр вважав, що Земля – центр Всесвіту.

Земля за уявленням стародавніх греків

Послідовники іншого стародавнього світу Аристотель (4 ст. до н.е.) не тільки сприйняв вчення про кулястість Землі, а й перший науково довів це. Аристотель вказував, що якби Земля не мала форми кулі, то тінь, яку вона кидає на Місяць при його затемненнях, не була б обмежована дугою кола.

Новим етапом у розвитку науки стародавніх греків було вчення видатного астронома стародавнього світу Арістарха Самоського (кінець 4 ст. – перша половина 3 ст. до н.е.). Він висловив думку, що не Сонце разом з планетами рухається навколо Землі, а Земля і всі планети обертаються навколо Сонця.

Проте він не міг науково обґрунтувати свою думку; тільки через 1700 років це зробив геніальний польський вчений Копернік.

Стародавні греки пробували визначити навіть розмір Землі. Відомий письменник стародавнього світу Арістофан (друга половина 5 – початок 4 ст. до н.е.) у своїй комедії „Хмари” говорив про спроби визначити величину Землі. Перше досить точне вимірювання величини земної кулі, яке лягло в основу математичної географії, зробив Ератосфен Кіренський (2 ст. до н.е.) – старогрецький математик, астроном і географ. Як і Арістотель, він вважав, що Земля має форму кулі. Отже, поступово уявлення про Землю ставали все більш правильними.

Географи стародавнього світу пробували складати карти відомих просторів – Ойкумени і навіть Землі в цілому. Карти ці були недосконалі і далекі від істини. Більш правильні карти з’явилися тільки в останні два століття до н.е.

Понад дві з половиною тисячі років тому вавілонські жерці вже знали, що Земля – куля. Вони навіть обчислили довжину земного кола. За їх розрахунками, вона дорівнювала 24000 миль. Щоб перевірити правильність цієї цифри, сучасні вчені прагнули встановити довжину тодішньої милі. Їм вдалось знайти старовавілонський запис, в якому говорилось, що миля дорівнює 4000 кроків верблюда. Якщо прийняти довжину кроку навантаженого верблюда за 80 см, то довжина земного кола, за обчисленням вавілонян, дорівнювала 76 800 км, що майже вдвоє більше, ніж у дійсності.